|
СЕРІЯ: Пригоди казок |
ГОЛОВНІ ГЕРОЇ КАЗКИ |
АНОТАЦІЯ
Історія розповідає про те, як: Котигорошко, Івасик-Телесик, Майстер Іванко, звірі з казкової Рукавички, морська красуня Царівна, Сірко, Коза-Дереза і Лепрекон, який випадково потрапив не в свої казки – намагаються відшукати свого мальовника. Мілош Ярович подорожує країнами Європи, вивчаючи місцевий фольклор. Але під Києвом губиться ціла папка з героями українських казок та одним вередливим Лепреконом. Так починається пригода, під час якої казкові персонажі знайомляться з відважною дев’ятирічною дівчинкою Сашою, яка допомагає героям українського фольклору відшукати мальовника. І все було б добре, якби не підступний директор старого пересувного цирку містер Бон-Бон. Він бачить в казкових героях вигоду для себе, та починає переслідування. Але Саша не відступає. Вона допомагає новим друзям подолати шлях повний пригод від Києва до Львова, де вони знаходять Мілоша Яровича.
Саша – відважна дев’ятирічна дівчинка, яка допомагає намальованим героям народних казок, які ожили, відшукати свого художника.
Саша завжди контролює свої бажання, добре вчиться, а Інтернету воліє книги в твердій палітурці.
Містер Бон-Бон – вередливий директор старого мандрівного цирку. Він хоче отримати в свою трупу незвичайних дітей і звірів, що говорять.
Маленькі чорні очі містера Бон-Бона хитро спостерігають за оточуючими з-під вицвілого капелюха, схожого на трикутку Наполеона. Під стать незвичайному головному убору на чоловікові надіті: короткий фрак брудно-помаранчевого кольору, штани в яскраву смужку, зелена жилетка і посіріла сорочка. А товстий шар пудри на обличчі приховує вікові ознаки.
Котигорошко – легендарний богатир з українського фольклору.
Був собі один чоловік, мав шестеро синів та одну дочку. Пішли вони в поле орати і наказали, щоб сестра винесла їм обід. Вона каже.
— А де ж ви будете орати? Я не знаю. Вони кажуть.
— Ми будемо тягти скибу від дому аж до тії ниви, де будемо орати,— то ти за тією борозною і йди.
Поїхали.
А змій жив над тим полем у лісі та взяв тую скибу закотив, а свою витяг до своїх палаців. От вона як понесла братам обідати та пішла за тією скибою і доти йшла, аж поки зайшла до змієвого двора. Там її змій і вхопив.
Майстер Іванко – казковий майстер, який може змайструвати що завгодно з чого завгодно.
Починається казка за царя, котрий вигадав собі змайструвати з одної дошки дванадцять стільців, а тринадцятий зверх цього. Дає він три вози золота тому, хто таке зробить. Айбо хто не зробить — одповідає своєю головою. А ота дошка не має бути більша, як три метри.
Приходили з цілого світу майстри. Але ні одному не вдалося догодити цареві, і всі заплатили своєю головою. читати далі
Івасик-Телесик – кмітливий хлопчина однойменної казки.
Жили собі дід та баба. Вже й старі стали, а дітей нема. Журяться дід та баба: «Хто нашої й смерті догляне, що в нас дітей нема?» От баба й просить діда:
— Поїдь, діду, в ліс, вирубай там мені деревинку, та зробимо колисочку, то я положу деревинку в колисочку та й буду колихати; от буде мені хоч забавка! читати далі
Коза-Дереза – козочка, яка раз у раз промовляє свій вірш.
Були собі дід та баба. Поїхав дід на ярмарок та й купив собі козу. Привіз її додому, а рано на другий день посилає дід старшого сина ту козу пасти. Пас, пас хлопець її аж до вечора та й став гнати додому. Тільки до воріт став доганяти, а дід став на воротях у червоних чоботях та й питається:
— Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла?
— Ні, дідусю, я й не пила, я й не їла: тільки бігла через місточок та вхопила кленовий листочок, тільки бігла через гребельку та вхопила водиці крапельку,— тільки пила, тільки й їла! читати далі
Пан Коцький – кіт ненажера з однойменної української народної казки.
В одного чоловіка був кіт старий, що вже не здужав і мишей ловити. От хазяїн його взяв та й вивіз у ліс, думає: «Нащо він мені здався, тільки дурно буду годувати,— нехай лучче в лісі ходить». читати далі
Рукавичка – казка про те, як: Кабанчик, Мишка, Ведмедик, Лисичка, Вовк, Зайчик і Жаба сховалися в одній рукавичці.
Ішов дід лісом, а за ним бігла собачка, та й загубив дід рукавичку.
От біжить мишка, улізла в ту рукавичку та й каже:
— Тут я буду жити!
Коли це жабка плигає та й питає:
— А хто-хто в цій рукавичці?
— Мишка-шкряботушка. А ти хто?
— Жабка-скрекотушка. Пусти й мене! читати далі
Сірко – нещасний пес, якому довелося хитрістю повертати до себе довіру господарів.
В одного чоловіка був собака Сірко — тяжко старий. Хазяїн бачить, що з нього нічого не буде, що він до хазяйства нездатний, і прогнав його від себе. Цей Сірко никає по полю; коли це приходить до нього вовк та й питає:
— Чого ти тут ходиш?
Сірко йому:
— Що ж, брате, прогнав мене хазяїн, а я і ходжу тут. читати далі
Казкова царівна – красуня з казки «Золотий птах і морська царівна»
Був один цар та мав три сини і золоту яблуньку. Але він рано встає, та й зараз рахує яблука. І хоча рахує він кожного ранку, а вже не стало одного. От старший син каже:
— Татку, ану я буду вартувати, хто то наші яблука обриває.
І виліз на яблуньку та й сидить. Сидить, сидить і задрімав. читати далі
Лепрекон – герой національного ірландського фольклору. Лісові мешканці, які виконують бажання, але натомість забирають мізки.
— Вилли! Вилли! — кричала полноватая, но симпатичная женщина, вытирая руки о грязный передник, — Вилли, иди ужинать!
— Иду уже, иду… — ответил рыжий подросток, скрипнув калиткой, — Сегодня что-нибудь вкусненькое или как всегда?
Женщина хохотнула и, укоризненно покачав головой, отвесила шутнику невсамделишный подзатыльник.
— Что, кушаний заморских на ужин хочется, прям как у лорда нашего? Вот подрастешь, может, на службу к нему возьмут. В замке отъешься. Может, и мне чего перепадет. А пока извольте жрать картошечку.
Женщина поставила на стол блюдце с двумя дымящимися картофелинами не самых выдающихся размеров.
— Служба… — бубнил Вилли, без энтузиазма ковыряя клубни, — А я, может, сам хочу быть лордом. Жить в замке, есть от пуза и ничего не делать. Куропатки там, мясо каждый день, эти, как их, вустрицы…
По монотонному голосу мальчика и пристальному взгляду, которым он сверлил картошку, создавалось впечатление, что он хочет заставить ее превратиться во что-нибудь из вышеперечисленного, на ее, картошкин, выбор.
— Устрицы, дурачок! – рассмеялась женщина, потрепав рыжую макушку, — Ешь давай лучше. Мечтать за столом вредно.
Паренек замолк, сосредоточившись на опостылевшей пище.
— Мам… — сказал он, прожевав картошку.
— М?
— А мы могли бы быть богатыми и жить в замке. Ну, или в городе.
— Если бы родились в замке или в городе, то конечно, — ухмыльнулась женщина, с задумчивым видом наблюдая, как капельки внезапно начавшегося дождя катятся по стеклу, стремясь поскорее достичь лона матери-земли, чтобы затем когда-нибудь вновь взмыть в объятия отца-неба.
– Нет, я не о том… — замялся мальчик, прерывая материнские размышления о круговороте воды в природе, — Я знаю, как нам стать богатыми. Знаю, как достать деньги.
— Это откуда ты можешь такое знать? – удивилась матушка.
— Ну, мне сказали…
Лицо женщины посерьезнело.
— Кто? — спросила она.
Вилли не мог сопротивляться суровому взгляду матери. Тем более она и так уже наверняка догадывается… читать дальше
Всі матеріали на даному сайті захищені авторськими правами і належать Наталії Уіллрайт.